Рушали пізно, а смеркає рано.
Я вийду і дороги не знайду.
Давно ми позривали всі стоп-крани,
І вітер викидався на ходу.

Прийшла і б’ється стомлена дорога
Об чорні двері відчаю твого.
А я востаннє не скажу нічого,
Прийми від мене лід, а не вогонь.

Не спогади й цілунки, не обійми,
Не пишні квіти, зрощені на зріз...
Хвилину тихо край вікна постіймо –
Ні слів, ні сліз, ні вигуків „на біс”.

Не треба смутку, рути чи отрути,
Прощань не треба – довгих і нудних.
Згадаєм ту дорогу, щоб забути,
Нехай квитка розірве провідник.
Зітри мій номер, напиши – я зник.