***
Бабцю Ярино, далека моя пра-пра!
В мерзлій Почайні лляні сорочки перучи,
Бачила, бабцю, красоти притоки Дніпра
Чи ти жадала живопису інших вітчизн?

Руки скоцюрблені в ріжучім плині води,
Ниють кістки і душа заниває услід.
Бачила, бабцю, на схилах поезію ти –
Іній змережив яблука на землі?

Бабцю Ярино, звідки ти брала сни,
Впоперек ночі колишучи дитинча,
Поки худоба спить, у глибинах криниць
Тихо підходить вода й догора свіча?

Бабцю далека! Ярино моя пра-пра!
Вросла в віки, у чорноземи грузькі...
Звідки ти знала високе мистецтво добра,
Музику слова і силу своїх рушників?

Хто тебе вчив ті брудні сорочки не клясти,
Сіяти мальви обабіч доріг і дворів?
Хто дорікне, що не знала поезії ти
В цій ненаписаній прозі прання і корів?