ім'ям Республіки колись назвали цю вулицю французські солоні аксани
пожмакані стиглі стегна куріпок олівців у концтаборі канцтоварів
застигла кров неначе живі досі ці феї желейні цукерки розмотати пелена паперу розніжена кров пульсує
залишиться тільки Rothmans останній дзвінок маскувальна сітка на обличчі це сонце пече не гріє
повернення має бути підпорядковане логіці змісту ось як остання крапка
народжується з піни на брудному березі серед слизького скла мотузок для човнів
ніколи не обертається що можна побачити там де більше немає
колискових кипарисів кохання кошиків кропу
закривавлене скло виноградна лоза на схилі
цегла кришиться земля скляніє корки на воді кострубаті вірші
натхнення ніколи не залишається скільки не повторюй одне і те ж
ніхто не ходить вулицями вночі невтомна вода підземна підточює місто
ніхто не ходить вулицями не купує щасливі квитки не шукає безпечні переходи
життя просто неба дихай свіжим повітрям заблукай назавжди
ніколи не обертається ніколи не йде вода кімнатної температури для квітів
спогади марно зберігаються на льоду діставати куштувати які вони на смак через двадцять років
віднести на вівтар смітника кохання моє тепер ти схоже на той шматок вугілля з краплинами золота
який стільки років лежав у надрах буфету все боїться світла
все передує нічому водночас життя і ніщо вугілля і пил
коли нас знайдуть ми будемо схожі один на одного
як дві краплі на сталевому ланцеті як дві літери нерозбірливого почерку
хто тлумачитиме переплетені лінії вигини кут нахилу
що це все означає окрім страху небуття надлишку кисню
що хотів нам сказати автор але не сказав коли зачиняються ворота
театральна тиша панує над картоном бруківки
ліхтар хитається аптекар шукає сторінку з відповідями
кохання моє на цьому піску можна будувати повітряні палаци можна малювати кола
хвилі змивають міста жорстоке дитинство з подивом підкидає вгору тебе ти маєш рухатись і летіти
на цьому піску можна залишити сліди можна написати текст більшість варіантів вже були використані
ми мовчки йдемо вздовж води у фільтрі згасає світло