Вимкнемо світло, темряви смак — солодкий,
без передмови бачимо, хто з нас зайвий…
Наше кохання впало у вічну кому,
зрізані вмерли квіти — рожеві мальви.

Вимкнемо світло. Випий снодійне, мозку,
потім станцюй під блюз, взявши в руки келих…
Віра моя позбулася вчасно лоску,
ще в дев’яностих, грішних, але веселих.

Вимкнемо світло: очі не бачать старість,
без поцілунків ночі сни трохи інші…
Всі таємниці осені розплескались —
ми невловимо з долею наодинці

вимкнемо світло. Ранок кричить тверезо:
спати не час вже. Я сповідаюсь ніжно
сонцю рудому. Пишеться свіжа п’єса —
кожна хвилина в настрою — дивовижна.

Вимкнемо світло, може, спрацює розум?
Знаєш, бува нестерпно крізь стіни бігти…
Хай недолугий настрій стрибає в позу,
потім він сам собі відгризає лікті.

Мертва любов не знається на колишніх,
я обернуся звичним для мене болем…
Біла зима назустріч пливе розкішно,
вимкнемо світло — темрява грає чорним.
21.11.2017