В нас що не день, то нові рубежі,
Що в підсвідомість «вкидують» новини.
Іде війна: убивства, грабежі…
Є море зла, але нема людини.
І кожен з нас долає свій рубіж,
І душу рве, напружуючи сили,
Бо думка ріже, наче гострий ніж,
Тих, в кому ще щось людське залишилось.
Хто відчуває гаснучий вогонь
Того, чим варто нам як людям жити.
Хто прагне, хоча б човником долонь,
Від зла цей чистий вогник захистити.
Міліють душі, гинуть почуття,
І що не день — складніш прийти до тями.
За нинішнє духовне небуття
Ми платим не грошима, а життями!
В кого є сили цей потік спинить?
Де праведні серед продажних суддів?
Потік зростає, і за роком рік
Ми потопаєм в бездуховнім бруді.