Кортить щось файне річити
під ледь початий листопад,
заримувавши хвацько
Рильського і рислінг,
про то,  де мова про
«троянди й виноград,
красиве і корисне».

Зізнатись щиро,
не аматор я троянд!
Бундючні, рафіновані, приндливі…
Розпустять масні варги,
що той гуанако з Анд,
й до лестощів
та упадання хтиві.

А колір, колір
розпашілих хвойд!
Мов піднебіння
в нападі ангіни.
Пряма подібність,
зауважив якось лікар Фройд,
хоч підсвідома,
до розчахлої вагіни.

Форсунка колапсна!
Зіничних діафрагм дзюра!
Химерний лабіринт серед
пелюсток звивів й згинів!
Підступна пастка
для знадливого щура,
що невідступно
вабить до загину.

Чесно сказать? Троянди – ні!
Нехай юнак палкий опилення тонкі
досліджує закони, тільки йому й нові.
Зманіжені, пихаті, манірні
та врешті-решт вульгарні,
позаяк попсові.

Не те що виноград -
потрібна річ в життю!
Фруктоза, цукороза,
вітамінів ціла купа…
Посохне на родзинки
й втрапить просто у кутю.
Які ж без неї у святвечір
каша й зупа?

І от під небо
вигнала стрімка лоза,
бомбує гроном,
вуса хвацько крутить.
Одна до одної ягідки,
мов сльоза,
чаять під шкіркою
хмільну отруту.

Ще щось сказати путнє
про ген вспілий виноград
із виноградника,
що татко виростив, як мене?
Най би його
і грім побив, і град –
гайно покручене зелене!

Бо хтів щось файне
вичавить з душі про
ледь початий падолист…
Та на фігню рефлексій
відволікся й висну!
Тепер нутро ятрить,
як той кишківник глист,
триклятий вибір
між красивим і корисним.


https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1917383278286857&set=a.1265428963482295.1073741841.100000456116479&type=3&theater