Травмую душу... Кігтями питань
Деру до крові, щоби не дрімала.
Усі вони — це споконвічна дань.
Питань — багато, відповідей — мало...

Можливо, в них і логіки нема.
Ніхто не знає, де її шукати…
А з-за плеча шепоче сатана:
«І не шукай! Навіщо тобі знати?

Такі знання спокою не дають,
А навпаки, ще більше ятрять душу».
«Ну і нехай, пізнати хочу суть,
Отож шукати відповіді мушу.

Хай хто там каже, праця це свята,
Хоч біль в душі і вже судомить тіло.
Моє бажання і моя мета,
Щоб Україна більше не хворіла».