Минулий день, що ще втішав теплом,
Погас сьогодні якось непомітно...
Чи, мов вогонь, його задуло вітром,
Що розігрався наніч за вікном?
Бо он як вітер в темряві гуля,
Ще й рве гілля пожовклої берези...
Чи то природа осені терези
У бік дощів і холоду схиля?
Й не дивина, адже ласкавих днів
Було незвично якось забагато.
І кожен з них у вересні — як свято
Без суму нестихаючих дощів.
А що поробиш? Осені ж бо час,
Тож вітер й виганя її в дорогу...
І нам пора подякувати Богу,
Що він теплом так довго тішив нас.