Світанку літнього краса
В серпневім небі видна досі...
Прозора вранішня роса
Мені змочила ноги босі.
Ходжу по мокрій я траві,
Хоч ранки вже і прохолодні,
Думки щоб вигнать з голови
Усі, окрім, хіба, природних.
Бо ці думки з’їдають нас —
Робочі й всякі політичні...
Тож літній ранок — саме час
Для дум хороших і одвічних
Про небо, сонце і траву,
Про літо й осінь, про родину...
Про те, в що вірю, чим живу,
З чим відчува себе єдиним.
Про світле, чесне і святе,
Про те, що мріями повито...
Про те, що, начебто, просте —
Яке ж це щастя в світі жити!
Тому й ходжу я по траві
Світанком раннім в день погожий,
Щоб були думки в голові
Красиві, світлі і хороші.