Є поміж нас ті, що "багато знають"...
Вони усім оцінки роздають.
Самі "гріховність" нашу визначають
І ці "гріхи" за нами визнають.
Цей із нічого зробить з тебе "зраду"
І сам цю звістку рознесе умить.
Той лізе в душу і дає пораду,
Як мусиш мислить і на світі жить.
Коли сумуєш — ти вже недолугий.
І зразу ж пропозиція утіх...
Коли смієшся з анекдоту друга –
Він недоречний, так же, як твій сміх.
Їхніх чеснот і не порахувати,
А слово їхнє — істина сама!
Крім них, ніхто не може стільки знати.
Й хто проти них — в тих розуму нема.
І аргумент для них твій сміхотворний,
Бо ти про біле, а вони про муть.
Вони розумні, ти ж — дурний, потворний,
Й сміттям тебе, як кури, загребуть.
Авторитети просто не сприймають,
А лише "Его" сунуть крізь своє...
І в дзеркало, мабуть, не заглядають,
Бо знали б, хто вони насправді є...
І кількість цих "знавців" щодень зростає,
Їх "інкубатор" — нинішня пора.
Що з ними нас попереду чекає?
Життя без щастя, розуму й добра...