-   Ну,  ви ж знаєте, які зараз війни?
-   У якій скруті  і згину мій край!
-   На сонячному помор’ї, ми живемо  отут.
-   Так  за що отут війна?!
-   Є тут потужні сланці газу і добре вугілля!

-   Гляньте,  які, шалені, дужі соколи.
-   Яструби, ви куди линете?
Це не ваша, це моя усюдисуща земля,
смокче гірку сукровицю
від Сіверського Дінця до помор’я!
-   Тут скупі вужі на чисто
вибили залізну природу
золотого степу.

Зник боривітер і погас на сонці огар.
Гей, безжурні вухаті сичі,
вилітайте з байрачних лісів!
Ви куди поникли по ночі?
Повзривались всі дубла на згарі.
Тхори шукають волю в колючках.
Тут висохли реп’яхи й черв’яки.
Он, заблудлі гадюки  зі Зміїної  річки
загорають на териконах.
А з тієї сторони закривавлені вишиванки
лопотять на збитих акаціях, на глодах.
Старі вужі живуть в тернових кущах .
У чагарниках засіли фазани. Пильнуйте!
Он, дибає по степу один мертвий сонях
без догляду, осліп, заслаб, зневірився.

Зворухнись, легкий  вітре! Знову грохот!
Басаман-ураган вже градом посипав!
Окинув   кровопивицю на моїх черепах!
Канюки з посмітюхами в заплавних луках.
Мій ліс-цей-окрай щоночі в огні від гранат.
Бач, свіжий коструб  саудівського журавля!
А зранку заплава повна донкіхотів на танках.
Після них ондатри озирають нульові  позиції  фронту.

Соловеї,  ви куди зірвались?
Ви ще не співали після ганьби?
Пробудіться звуко-співом степів.
Усіх ваших журавлів забрали на війну.
Тут  свірчать лише кулі гострі і грізні.  
Над головою  дзижчать міни з фор-постів!
Усім смертям на зло – навіть лебеді у рясті.
Журавлі там без нас!
А без вас не пробудиться тут життя.
Ворон  не зважиться кликати
весну на об’їздах.
Білі лелеки, не буде без вас
білих  ясел в степах
і золотої молотьби.

Метелики, мої, ви куди?
Помахали  з рідного  краю!
Полетіли  на захід за кургани.
Полетіли подалі від  децибелів  
завзятих  громів з-за Айдару,
від войовничих гроз з Деркула,
від винахідливих смерчів з Красної
від кмітливих дронів з Луганки.

Як змарнували вороги  мій край!
Загубили добробут тих,
хто сподівався на мир у Боброво,
хто боровся за  землю під Трьохізбенкою,
хто втомився  виживати в Золотому
на Батьківщині  на чужі забаганки  
та жадібні копійки.

Черепахи та бабки  ви куди пощезали?
невже запропали на Сході?
Услід за великими мільйонами
творчих переконаних відважних
у свободі  тих  хто віддав звитягу
відчуженій  Батьківщині і власну славу.
Змарнував в рекетирах здичавілих псів
у полях грабуючи хліб луганчан,
а ще всіявши борщовиком поля взірцеві.

Кажане,  ти  під звук  пергача
летиш через лінію фронту!
Бачиш  як косичиною вийшли
з покараних міст медики та учителі.
Як божеволіють   старі з горя-нещастя.
Щоночі банди  нахаб  обкрадають мій край.
Старий Люд на кургані  плаче на Покрову!
На Покрову третій рік бомблять мій байрак!
І патрають хати безкарні рейдери
охоронних відомств.

Бобри,  шусть-гряк-гульк! Гуска з гусятами.
Видри, ви куди зірвались?
Геть став мертвий дінець! Без лелек і лебедів.
Владні куратори  взяли   наших коней.
З полину - на війну з окупантами  Дону!
За цих коней олігархи  давали
сотню столичних квартир
та обмінювали  тисячу рабів
на моє вільне життя в степу.
У переможців кастингу
усіх цих негідників
тільки війна,   хоча вартість її дурна  -  
до корита і красти в людей добро,
у батьків, у  дітей, -
яка радість, таке і здоров’я.
Ну, ви ж знаєте  в якій країні ми живемо!
Не за себе страшно. За Україну.