Мартин прудкого клювиська чингалом
озерний шовк ледь, тросі розпоров…
А звідтам – винесло алюрним чвалом
трійку коней морських –
баских, що будь здоров!

Їх поганяв тритон окатий,
тягнув налигачі та хвьоськав батогом,
підводної господар хати -
з між брів навперейми рогом…

Мартинові ж тра фосфору для мізків,
щоб цупко тямить фішку всіх речей,
зірвати банк і не отримать різки
та не позбутись магії очей.

Тому полює він косяк веселий -
буслячий клин прудкої пукасні,
як Гайавата у піснях Лонгфелло,
розчахнув пір’ям рукави рясні.

Та пукасня вилискує в глибинах,
як скарб смарагдів, що до дня
чигає, як чингал мартина
прохромить тулуб озера до дна.

Мов заступ, увійде у тлущ прозорий,
підчепить гроно сяючих лящів,
і пурхне у безмежжя неозоре…
та й доста, певно, й, мабуть, поготів.

Не гідно звати чайкою мартина,
бо він - не баба, річковий ушкал!
Він – справжній вовк,
не упосліджена тварина,
що той койот чи друг степів шакал.


https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1747216528636867&set=a.1265428963482295.1073741841.100000456116479&type=3&theater