***
Не живеш – закарбовуєш дати
І чекаєш від Бога й світів
Коли дні захисних кольорів
Будуть краплями-кулями падати
На долоні, на груди, між брів…

Не воюєш – у кожному тілі
Бачиш тлін – жовті тіні невдач.
Не сурмач перемоги – втікач
У сади райські – спогади білі,
У кривавий загорнуті плащ.

Не ідеш – здобуваючи рани,
Робиш мітки на міфах доріг.
І, скрутивши недолю у ріг,
Тягнеш руки до першої панни,
Хоч молитись на неї не зміг.

Не кохаєш – малюєш ікони
Що підпалюють храм – не свічки.
А хребет, понад міру гнучкий,
На собі приколисує втому
Й розпинає слова-світлячки.

28.03.17