Де люди тут?
Лиш ангели і демони.
Росте за світло плата і за світ.
Сліпий – найкращий поводир у темені.
Він чує серцем райський скрип воріт.

Він звик уже і падати, й зриватися,
Ще й плутати обійми та капкан.
Його опіка – несусвітня матриця
І пес, що лиже квіти свіжих ран.

Сліпий – поет.
Він знає ритми космосу
І людське серце кличе в унісон.
Дівочими схвильованими космами
Його він прикриває від ворон.

Він добре чує, відчуває шкірою
Лампадки в людських душах і лайно.
У те, що не пояснюється, вірує,
І любить те, що світ убив давно.

Він у собі небесне царство згадує.
Себе шліфує демонським крилом
І різними небаченими гадами,
Яких не варто знати перед сном.

Нехай шиплять людські суди й пересуди,
Хай бісяться і відьми й холуї.
Молитимусь –
Вестиму з Богом бесіду
Про сивий біль і радощі мої.

Це основне.
Все інше – лабіринтово:
І влада, й гроші, слава, дар людей...

Шукаю в темноті між грою й битвою
Не світло світу, а зерно святе.

9 лют. 17.