Завтра мають судити   вірші.
Рядки слів заплакали  вчора.
А  сьогодні  рядки - не  смішні,
не почую, як  мудрі  говорять.

Кожна   рима здається  хибна.
Вже озвучує пісню війна...
А ця мудрість  з рядка - якась дивна,
у  новому вірші -  труна...

Знову ціпить град між снігу.
Біле сонце душить задуху.
Стару  ватру  - на нову стріху -
і летить і пищіть за мухою.

Заливає  чорне червоним.
насипає вугіль  на кров.
Я люблю тебе, моя доле!
Україно, я тут без корогв!

Неймовірно, уздрів – без сторін .
Хай походить  по-іншому – світу.
Глянь, на  цілий, - червоний повід.
Калина з окропом  б’є в глід.