В судомах простору
народжені хвилини,
невпевнені в збереженні життя,
зливаються в речовини
                                краплини,
готуючи життя до відплиття
в історії ранковий океан,
в бурхливу даль пригодницьких історій.
І осідає космосу туман
на куполи земних обсерваторій,
в яких зненацька розуміє хтось,
що тут, внизу, стають туманом
                                           хмари.    
Тож той, кому впізнати довелось
журбу падіння, зоряні байдари
здіймає курсом на архіпелаги
планет чужих, де часові моря
хвилюються думками, де наснаги
глибин шукають гострі якоря
речовини, де у фантазій вирі
історія втрачає безліч вад,
бо вічністю вже огортають хвилі,
уражений безмежжям, апарат.