Калюжі - мої коліжанки,
слізливо видивляли хмари,
чи хлюпне ще зі філіжанки
на їх пласкі бурятські твари?
Їх наточила вчора злива,
після пивця надзюривши бешкетно,
як та бридуля вередлива,
не послідовна й хрін конкретна.
Калюжі – мої компаньйонки,
мовчки в шавасані лежали,
політеленові клійонки
тремтливо пучками держали,
ловили писком краплі встиглі,
ганяли хвильки концентрово,
на шину джипа не зважали –
пропхалася й бувай здорова!
Калюжі – віддані коханки,
взасмок носак мій цілували
з язиком глини, в палкім танку,
та решту мешт не забували.
Пропхались стрімко понад вінця,
п’яти помадою мастили
так млосно, лоскотно, в корінця,
що терпіти не стало сили.
Калюжі - вірнії товарки,
вгощали щедро семом з салом,
по баняках варили раки
та в писка пхали будз зі шкваром.
Жиби ходив п’яний, веселий,
відразно варги не копилив,
до них в обійми падав сміло
забрьоханий – разів зо штири.
Калюжі – мої сповіданки,
відлюстрили мене по пахви…
Та бачу – лобом сунуть танки
і женуть бранців у бік Кафи.