- Хто тут крайній?
- Я. Останній... Я.
- І що дають?
- Смерть. Щасливу смерть. Як заспокоєння від життєвих витребеньок.
- А як це відбувається?
- Бумц, і готово. Безболісно і без яких ось таких собі ...страждань. Так Ви займаєте?
 - Так, звичайно. Хіба таким можна попускатися.
 - Тоді я відлучуся, мені, знаєте, дуже, дуже треба. ...Ось, тільки. Якщо повернуся, Ви мене признаєте?
 - А Ви за ким?
 - Геть, за тією пані в скривавленій сукні. Так, та, що схожа на скелет.
 - А перед нею?
 - Нікого.
 - Як нікого? Тут цілий натовп!
 - Вони не займали. Ось вони точно, що крайні, на самому краєчку стоять. Мучаться, моляться, чіпляються. Хто за що. Не хочуть щасливої смерті.
 - Ось ще одна. Вирішилася, нарешті.

Ще одна: - Я правильно потрапила, тут можна швидко померти? Божечку ж мій, а Ви мене не пропустите вперед, я вже більше не можу, не можу я більше, не можу!!!
- А чого Ви так квапитеся, Така молода, красива, Вам би жити та жити?
- Він мене кинув, кинув, пішов, і я здуру проковтнула цілий флакон якоїсь гидоти і тепер мене нудить і дикі різі в животі.
Гострий живіт! Гострий живіт!
Так,розступитеся, нетями, дівчина хоче, дуже хоче!
...Зникла.
Розчинилася.
- Це завжди так буває, коли таким, як вона, промивають шлунок. Так я відійду ненадовго?
- А де ж пані? Пані де?!
- Пані вже там. Так що, Ви наступний.

Що ж робити, що робити!!!!

- А хто тут останній?! А що дають?
- Я. Крайній. Самий крайній. Смерть дають, бітою по голові.
- Як цікаво. Раз, і готово?!
- Слухайте, Ви подумайте, прийдіть в себе, проспіться. А завтра з ранку...
- А що тут думати. Хочу. Негайно. І все!
- Тоді я відійду на хвилиночку, зроблю останній дзвінок. Якщо я повернуся, Ви мене потім пустите в мою чергу?
- А. ...Перед Вами. Перед Вами хоч хто-небудь займав?!