***
На затуманений квадрат
Бог приліпив розмиту повню.
Вага трояндових бутонів
Хитає простір.

Недоснів
Тонка тканина
Торкає втомлені повіки
І ліки, ніби літаки,
Не намагаються летіти
В негоду серця.

Мерехтить
Десь привид міста золотий
На посивілій акварелі
Уздовж вагонів…

Сонні двері
Дозують світло і тепло.

На вістря часу нанизали
Палітру мокру і думки,
Листки кленові – А-чотири…
Канапки з сиром…

Стигне чай.

В собі втопила невагомість
Зупинка потяга.
Затримка
Така двозначна.

Ти мовчиш…

А повня кліпає лякливо,
Боїться, що відірве ранок
Її від сонного вікна.

23.10.16