Діду, вітхий діду,
то у равлик вуха
певно діджеріду
сипле свій пісок!
Шелестить, шепоче…
Певно прудко хоче
нагадати нам
про байрам-курам.
І качкам, і курам, і гусям…
Бо бздури опосіли мізки.
Та вже тра їм різки
мокрої давати,
бо вже повна хата
гірких огірків,
як сам кат захтів.

Діду, моцний  діду,
розпочніть кориду,
ведіть бугая,
давши нагая,
бо вже ніхріна
більш не світить нам.
Лиш байрам-курам –
різати дроб’єта
й яблук сорту «Шпета»
зсипати вагон
просто на перон.

Діду, крепський діду,
зтрухнявілий з виду,
прецінь грелі всторч!
Ми гуртом за Вами,
також із грелями…
І грелями - в корч!
Най си геть погнуться,
держаком поб’ються,
аби гурт щільніш
увібгався плечем,
і вертка малеча опосіла
враз в мальвах перелаз.

Діду, бідний діду,
йдіть вже до обіду,
бо холоне все –
консоме, лозан’я, соте з
пармезаном
й шкварений кав’яр.
Бо не буде сили – жебри
опосіли і змарніє твар.

Діду, мудрий діду,
не лишайте й сліду,
ані згадки ніц.
Лише сивий віхоть
й зашкарублий ніготь,
в грудку зсохлий дьоготь
та Спас горілиць.