Ти де поділася, Наталко?
Душа і досі пам’ята,
Як догоряли айстри палко
І лист за листом облітав
З дерев осінніх.
Не забула
Моя душа,
Як ти цвіла,
Коли на мить лише відчула
Напруженість мого крила
І спрагу вуст...

Озвись, Наталко,
Перебори свій пізній страх
Перед паланням –
Айстри палко
Вже відгоріли.
Й по вітрах
У вирій листя відлетіло...
Під голим деревом стою
І теж боюся – запізніло –
Невинність втратити свою.