Чи скиглення в гаях зачується пташине,
Чи в літнім вітерці зашепчуть дерева,
Чи лепетливих вод гармонія жива
Сюди до берега зеленого долине.

Де я сиджу й пишу погожої години,-
Про неї, дар небес, що нині укрива
Глибинь землі, я сню і мислю, і слова,
Здається, з уст живих спадають у долини.

“Для чого завчасу марнуєш ти свій вік?-
Вчувається мені: -Для чого з-під повік
Струмиш потоки сліз розпучливо, безсило?

Я вмерла, щоб ланцюг скороминущих літ
зімкнути з вічністю, зіниці я склепила,
щоб їх розкрити там, у непомерклий світ”.