На теренах новітнього нашого червневиміру
Час втікає й простір кривиться, мов під лінзою.
На твоїх берегах, так давно вже вимріяних,
Корабель мій залишив мене з валізами.

Кораблем я відправив усю неприкаяність
У райони бермудських тупих трикутників.
В нуль обернена відстань - найкраща крайність
Поміж наших уявних реальних смутків.

Так, я вигадав важкість. Під зливу вклав її,
Щоб бруківка, всотавши її, зміцнішала.
І майбутнє в повітрі розклалось планами
Раптом так, як ніколи, мабуть, раніше.

Шерхотить тепер впевненість соковита
Під холодною шкірою денно й нічно.
Від набряклого неба тебе закрити
Хочу часом безпечним, ніким не зліченим .

Нам вивчати вітри щоб. Їх суть мереживну
Розтягнувши, мов ковдру, між полюсами.
І ходити водою геть безбережною,
Головне, щоб одною і тою самою.

Так я радість освою, створю й творитиму,
І на безодню позаду не оглядатимусь.
А танок твій збагатиться всіма ритмами,
Які тільки можливо йому надати.

Так ти житимеш рівно і всеохоплено
Своїм спокоєм, радістю нафарбованим.
А я знову тепер тут стою як вкопаний,
Переплавивши в мрію мережу спогадів.

Та тепер холодна повінь з нестачі світла
Якщо й хоче мене вимкнути до ніяковості,
Вкрай безсила, бо мій корабель укріплено
На твоїх берегах моїх міцним якорем.