Травневе серце замість вказівника
шляху із стертих ущерть до живим-живих.
Промова місяця терпко дрижить в руках
Крихким молитвенним словом, вином відлиг.

І гусне сповідь безлюддям укритих місць
В нерівних борознах давніх глибинних ран.
Нічний пророк увесь свій досвід переповість
Тобі, що входить тепер в цей засвітній храм.

Все, що минуло, лишаєш на дні світів.
Упертий вереск проростає живцем із стигм.
Між трьох дерев у світ врізаємось, несвяті,
Згущеним світлом переповнені, разом з тим.

Й десь там в цю гру заходить нова доба.
Вологі крони початкує із маленького корінця.
І не лишається теж тобі іншого ніц, хіба
Єством торкатися того, у чого нема кінця.