Ми з тобою приречені бути в квітні,
Свої руки зігрівати в його водоймах,
В них знаходити всі затонулі відповіді
На питання, поставлені напередодні.

Вечорами зникати на розі вулиць,
Легко вмовивши їх в один бік дивитись.
І в точках зіткнення явищ, що там відбулись,
Залишати фігури з квіткових китиць.

В лісі темному бути години поспіль,
Щоб виходити з нього новими вранці,
Там зібравши для двох наших мікрокосмів
Повні кошики ягідних ренесансів.

Не вдаватись до вивчення траєкторій,
Геть до всього, що має підтекст бінарний.
Та в плейлистах залишити на повторенні
Ланцюг вибухів, склеєних календарно.

Гарне місто, напрочуд своє, первинне.
Не шкодує всім збігів, добра і справджень.
В ньому ти шлях свій креслиш із гір лавиною
Й моє темне бездашшя вкриваєш справжнім.

І я справжнім лишаюсь всуціль відтоді,
Консервований в радості заповітній.
Й трохи більше світил тепер денно сходить
Там, на гострому розі тебе і квітня.