В нічнім тумані ліхтарі,і зачепившись за деталь—
за медальйони камінців в підніжжі подихів - дерев,—
ти перетворюєшся на всезріючий, як око, нерв,
який читає поза всім ожилих символів скрижаль.

Шатнулась видимість за ріг--та, що дзвеніла нами вдень,
майнула в просвіті нова--в простому, з льону, полотні.
На цім нестикові площин піймати можна в напівсні
легкий, у хрестиках поділ,— розв’язку втомлених ідей.

Блакитно-порожньо в руках--ключів немає до біди,
але в душі тепліє дар тонких миттєвостей земних--
міцне коралове знання,намертво вросле, як поріг:
«Повинно сповнитись усе,так має бути...підожди».