Ти часто згадуєш про ніч,
До річки ходиш вроду мити.
А серцю, що живе в броні,
Забороняєш говорити.
Мовчиш про біль, долаєш страх,
Не хочеш ні танкі́в, ні та́нків.
Одне прохання на вустах:
Швидких світанків!
Своїй землі, що у біді,
У Бога просиш: віри й щастя!
І так весь світ у цій війні…
А не на часі…
І більше року скільки днів
Говориш «ні» своїм потребам.
Однак же серце, що в броні,
Вже давить в ребра!