А я живу, немов у дивнім сні,
Де осінь акварельна, і на сонці
Дерева тануть, і дуби хмільні
Стоять по небо, вилиті у бронзі.

Іще калюжі не беруться склом,
Ще сонце розпливається медово,
І де не глянеш – листя намело,
І мідним дзвоном день недільний повен.

Ще ніжить вітер пізній виноград
І глухо осипаються горіхи.
Я в цьому листопаді невпопад
Живу тобою. Так живу, як дихаю!

І це чи сон – чи все це наяву –
Не розібратись в щасті несезоннім.
Я так живу – неначе не живу,
А марю прокидатися в безсоння.

І що той вітер, що в дощі жбурне,
Що виверне і небо, й парасолі,
Коли в мені уже нема мене
І ти живеш поза межею долі...

27.10.15.