укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44623, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2015.10.17
Распечатать произведение

Тала Пруткова

Aж до Ньюарка

Я мав намір доїхати аж до Ньюарка,
до Прожектора Періс Хілтон і далі.
Я хотів підкорити вершину Монмартра
і навіть священний грааль
твого тіла.
Але те, що було мені миле, стало його замало.
Те, що було мені цінним, бути вже перестало…

Я сказав: «Почекайте!», – і вийшов із потяга.
У мене ж немає потягу до рудиментарних цілей.
Цілий світ – наче вимите яблуко, як дівча без одягу.
З-поміж сотень модних відтінків залишився тільки білий.

І ось я іду по вулиці. І вулиця стала чистою.
Може, нечиста забула, що нині тринадцята п’ятниця?!
Просто я вже не чую лайки – чую, як вибухає містом
у м’язах струнких березневих беріз листя.
І на кожному кроці я бачу лиця Отця…

Я помітив, як ходить пустелею власних сумних ілюзій
мила Марія, налякана – ноги трусяться у підколінках.
Я підходжу до неї й питаю: «Хочеш, ми станемо друзями?»
Вона плаче, і сиплеться терня з віночка її барвінкового.

– Де ти знайшла свого Бога, дівчинко втомлена снігом?
– У сірих іконках, мальованих п’яним сільським художником…
– Де ти знайшла свого дідька, дівчинко втішена сонцем?
– В очах мого милого Йванка, кого пастир назвав безбожником.

Я сміюсь і цілую її просто в скроні, як сестру або доню.
Як Друнвало Мельхиседек цілує дерева.
Як король цілує свою королеву.
Як цілує кохана цвяхом пробиту долоню Христа.

Десь осипаються жовті тюльпани…
Значить, ми не розстанемося вже ніколи.
Повертаються діти зі школи
й у канави кидають підручники.
Ми стоїмо – я і Марія  – у наплічниках, у наручниках
щастя.
І поволі щезає все те, що з пластмаси.
Ми чекаємо, поки настане Час,
і ми станемо сім’ям прийдешньої раси.
Кожен із Нас.

2015
© Тала Пруткова
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании