Як плацдарм, де я можу з собою миритись,
М’яким шпателем свій і щоденний колір
Полюбовно й художньо вести в один,
Осінь ширшає, роблячи безболісний притиск
Вересневим перекисом до моїх тканин.

Розчинити всі сплески в принадній волозі,
Що народжена sky’вом, і смаком дитинства
Розтікається солодко денним тілом,
Їй під силу, холодній і бажаній жінці.
В неї доторк сміливий, як пам’ять, і спілий.

Увійти в геометрію смаку тривання,
Як в довершену сцену із гарної стрічки,
Крізь серпневі куліси нам з нею вдається.
І доходить кінця річний термін на вполювання
Електрично активних ділянок серця.

І на кожному розі обережні предтечі
У зелених, червоних і жовтих намистах
Крутять колесо прядки, а нитку в минуле
Різнобарвну спрямовують посекундно.
В їхній мові бракує останніх речень,
Цим пом’якшують завтра, що вже минуло,
Їхні помисли зовсім безпристрасні й чисті,
Світлий сум їм вкриває тендітні плечі…