Светлана-Майя ЗализнякДрузки1 Вільготно. Пташно. Не гадають по руці, Плавшудять по брудних вагонах тихі роми. Павук снує на бабиній сухій щоці... Фантомні муки-зойкання дідка-сіроми... Футбол пляшками. Друзки. П`яний імбецил. Тверезий інвалід, що плачно просить їсти. Йдуть глазуровані-ситющі між могил. Проріджують село... Лякають бідне місто. 2 Зривання даху та бруківки. Бульба. Дощ. Оце й усе, чим осінь-кралечка багата. Хвалився при дорозі хресній хвощ: "...а я ще розіпну в пилипівку пілата...". Дими... Підводи... Шлях на житні Біївці. Вертання в тиш по довгій стрічці-блуканині. Спивають соняхи нічийні горобці, Видзьобують із ряду по м`якій зернині. Так мало пахощів, розвихрених дітей, Барвистих віршів-малев, юнок при надії. Врожай бобових. Ціннісний бобслей. Вузли дов`язують коростяві гордії. 3 Клади на діл свої озорені сумки, Пірнай під плед. Радій: не бита і не клята. Змудрішала на йоту... Знову невтямки, Чому не ходить без ціпка кукібна мати. Либонь, забула добрість меншенька сестра. Але ж - сусідка Віра принесла гостинця. І світ розширився... до сонячного бра. І шахівницею пройшла моторна киця... Сиди - у ґелґотінні рим, полтавських ґав. Впаде літак - і переріже бутню нитку. Радів ротації військовий, мирно спав. В останньому вагоні завжди ковзько, хитко. 2015 https://www.facebook.com/photo.php?fbid=950544591673379&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater
|
2015 © Светлана-Майя Зализняк |