Зрозумій, що ніколи не вернуться ті відчуття.
Книги, куплені разом, ти сам прочитав.

Птаха зліпили зі снігу – пливе по воді
В іншому вимірі, і не так, як тоді.

Буде весна чи не буде, зима вже була.
Плачуть дерева, не знаючи, що то за сплав,

Що то за люди приходять, співають пісні,
Що то за Пасха, коли калачі в них пісні?

Будуть нам весни! Пригадуй щоденні дива,
Кожного з нас поділи безкінечно на два.

Те, що зостанеться, буде іти по світах,
Буде між ними і буде зривати їм дах.

Хтось відсахнеться, каміння з-під ніг беручи .
Люди не винні. Не винен і той, хто навчив.

Тільки приходь на той берег, де річка була.
Що там тепер, бо вода, як хвилини, спливла?

Дно спорожніле, скелети беззахисні риб.
Тільки й того, що слідкують за нами згори.

Все неважливо, коли залишаєш сліди,
Щоби тим шляхом удруге ніколи не йти.