Очі в Лілії зелені... (АТО)

Ліля із того селення,
Де всі спогади живі.
Очі в Лілії зелені,
Ніби хащі лісові.

І в зелених, диких хащах,
Під вербою, на краю,
Я казав в словах дитячих,
Як я Лілію люблю.

Очі в Лілії зелені,
Вдома родичі й батьки.
А у мене у кишені
Ніж. І перші цигарки.

Ми навчаємось у школі,
Що стоїть через місток.
Ще не сталось Придністров'я,
Ще не трапилось АТО.

Очі в Лілії зелені,
Коси – ніби полум'я,
І вдихається в легені
Її квітчасте ім'я.

Ми стоїм на перепутті,
Кружить млин, тече ріка,
Ми не знаєм, хто є Путін,
Ми не чули про УПА.

Очі в Лілії зелені,
Бо така вже в неї роль.
Ми – військовополонені
Власних статусів і доль.

Ще попереду всі війни,
Та життя – уже війна.
Гра, подвійна чи потрійна,
Чи як скрипка – четвертна.

Вбиті перші безіменні,
Вздовж доріг, як постові.
Очі в Лілії зелені,
Ніби хащі лісові.

Я захльобуюся кров'ю,
Без надії, день до дня.
Я вернувся з Придністров'я!
Правда, Ліля заміжня…

Україна ще не вмерла,
Після градових ночей.
Я дізнавсь хто є Бандера,
І багато що іще.

Очі в Лілії зелені,
Ніби хащі лісові.
В мене в поліетилені
Резус-плюс на рукаві.

Наз зливають, як сексотів.
Нас стріляють і бомблять.
В мене – сорок два двухсотих.
Кажуть, сину Лілі п'ять.

На моїм зап'ястку мітка.
Я зробив собі труну.
У млина волинські дітки
Вже не граються в війну.

Смерть проста, як чорна кава.
Смерть вся в білому до ніг.
Кров заляпує рукава
Резус фактор не вберіг.

Я дивлюсь в небесні висі.
Наостанок слів нема.
Лиш скорочується відстань,
Від землі до темних хмар…

Крізь прострелені легені
Кров збігає по траві.
Очі в Лілії зелені,
Ніби хащі лісові.