Сонце лівіше заходить –
                     Значить, коротшає день.

                                Михайло Пасічник

Вже день передвечір’ям дише,
Серпневу кидаючи тінь.
І сонце зайде вже лівіше,
Ніж ще учора. І хотінь

Все більшає, ніж на світанку.
А дня бездонного катма.
Ще треба полюбить коханку,
Якої ще чомусь нема.

Та не ревнуй мене, не треба.
Убуде з мене, пропаде?
Подібний, мила, я до неба
Й до сонця, що праворуч йде.

Йде битим шляхом, щедро гріє,
Та по дорозі, як на сміх,
Заверне в гості до Марії,
Що жде також тепла і втіх.

Сидить, як з пісні, край віконця.
Того, єдиного, нема.
Я їй вділю окраєць сонця,
Щоб їй розвиднилась пітьма.

Не треба кпинів і злорадства.
Лівішає серпневий крок.
Я, світ рятуючи від бабства,
Примножую у нім жінок!

Я теж колись, як всі, одвічу.
Рентгеном, Боже, просвіти
І лівизну мою одвічну,
І їх святенність правоти.

21 серпня 2015 р.