Він кізяками кидав, наче снігом.
Показував посвідчення... перо...
Довкола мене танцював і бігав.
І нісенітниці, як шви, поров...

- Ну хто ти є? Губєрнія далека...
От я мастак! Мене пустили в рай.
Ти підпарканна. Та мене лелека
Лишив на троні, а тобі - сарай!

Стояла я, котила картоплину...
Щипала від хлібини - для пташок...
І мислила: гойдали там людину,
А зріс віслюк у піні...
Тихий шок.

І що робити маю - поетеса...
Коли мистець-вухань гарцює так...
Пожива різна... Тут - ячмінні плеса.
А він жував бетель... скажений мак.

І соромно за нього, і крилато.
Таке цабе прийшло під чисту хату.