Під ДЦ, де хотіла придбати собі крем для ніг,

Яким можна мазати руки і навіть вуха,

Як козак із «Тараса Бульби»,  розлігся кремезний фрік

І тхнув, наче справжній пір духу.

І я подумала: хто взагалі це такий,

Цей розквітлий Ван Гог, ілюстрований П’ер Безухов?

Що завгодно могло би статися, він тут заснув бухий,

Можуть-бо відірвати не тільки вухо!

Ой, лишенько, я впізнала його, це великий поет,

Прямо тут, на землі!

Як же ми допустили таку диверсію,

Як могли?!

Ображали, напевно, в дитинстві, зламали велосипед,

Ще й з-під заду підступно крали кал лопатою!

В мене є версія:

Не Майк Тайсон зітнувся з ним тет-а-тет,

Отакі, як я, в чорних кофтах, а до мене ще – мама з папою

Довели до того, що намріяне чадо харит,

Як під брамою Царства Божого

Лежить

Під ДЦ, що весь ломиться від блядей,

І нікого з них навіть виїбати не може,

І роззявлений його рот, і ширинка розірвана, і біжить,

Розтікаючись, джерело золотаве йому на ложе.

І тепер його шкіра загрубла, він спить, як морж,

І на всьому обличчі (хіба в очах) – ні кровини,  

І хропе він так, що тендітний столичний бомж

Не наважується  з нього чоботи зняти вже дві години.



А Путін закритий сидить у Кремлі,

І ніколи не дрочить,

І весь він такий адекватний, що нудно прямо,

І погляд ласкавий-ласкавий,

І дівчата усі його хочуть,

І культурна іще в нього є програма…



О Росія, Росія, муніципали злі

Розбивають фаянсові душі поетів наших!

Не купую собі крем для ніг,

Хай не тішаться рогулі,

Хай їх шкрябають  хоч би  п’ятки,

Шершаві, неначе рашпіль!