Прощена неділя

Душа моя – мов списаний аркуш паперу:

Сьогодні хтось підпалив її сірником неба.
Було боляче, але я не плакала.

На вулиці стала заручницею залізного світу,
Стіни якого то розширювалися, то звужувалися.

Іноді я перетворююсь на камінь,
Котрий водночас і мовчить, і розмовляє.
Коли камінь говорить в мені – я рухаюся.
Коли мовчить – черствію, вкриваюся пліснявою.

Буває, відчуваю біль від того,
Як у мене проростають
Невидимі крила.

Одного дня зацвіла яблунькою посеред зими.
Цвіту було більше, ніж снігу.
Оцвітала - попелом.

Всередині мене розплющує очі ображений звір.
Він – добрий.

Вовчицею втікаю від людей у хащу,
Але  немає такої криївки,
Де змогла б сховатися від себе.

І ти просиш від мене пробачення,
А нічим не завинив мені...

Одного разу відчула, як плаче Господь.
Тоді я сказала Йому: «Не бійся, Господи,
Я з Тобою! Не бійся, Ісусику, Україна з Тобою!»

Раніше не розуміла, навіщо Всевишній так щедро
Обдарував мене талантом.

Торгувалася з Ним, мовляв,
Краще б Ти дав мені щастя.
Простого, звичайного, жіночого щастя,
Бо вірші не посмажу на пательні.

Нині у прощену неділю я, Господи,
Прошу від Тебе пробачення.

Нині нарешті зрозуміла,
Яка я - щасливиця.

Нині душа моя – мов пожмаканий аркуш паперу.