Мережить вечір на березах іній,
Що нахилились у глибокім сні,
У сутінках не білий він, а синій,
Такий, як небо синє навесні.
Стікає тиша з зоряного неба
Й щербатий місяць в ній човном пливе...
І все оце нам дуже-дуже треба!
Воно ж бо справжнє, істинне, живе...
Нас так втомили ці щоденні шквали,
Що й розум почуттям не дасть вже лад.
Там — ниці хвилі чорної навали,
Тут — нездоланність владних барикад.
Тому і треба хоч хвилину тиші
Усім нам, друзі, а не лиш мені.
Мороз рецепт уже спокою пише
Тоненьким візерунком на вікні...