О, пане, ця осінь знов нагадала про вас,
Дощопадом сумним, що збиває волоські горіхи.
Розпогодилось небо і засяяло, наче топаз
Пам'ятаю тоді від веселого вашого сміху.

Ви приїхали потягом, що звався «Осінь-Зима»,
Пересіли у звичну маршрутку потім до мене,
Я чекала вас довго і чекала таки недарма,
Ви принесли дарунок – сонце у грудях черлене.

Ви мене зігрівали і промінням світилася так
Ваша сяйвом душа і... сивина  у волоссі,
Відреклася на мить від мене мирська суєта,
А, здалося, на осінь.
Ви до мене, гадала, назовсім.