Які ж-то гарні ранки у столиці!
Мости, метро, машини і шпилі.
Та кращий ранок, коли п’єш водицю
З криниці у полтавському селі.

Коли ідеш травою росяною
І ловиш вітер, що летить здаля
Милуючись, як в літньому спокої,
Під сонцем, мріють соняхів поля.

Коли з гілок, що виснуть над тинами,
Зриваєш соковитий спілий плід
І відчуваєш, як обійми мами,
Цей чарівний і незбагненний світ...

Він твій увесь, немов свята ікона,
І ти його, як лист, трава, рілля...
Єдині ви, з народження до скону,.
Бо це твій світ і це твоя земля...