| Катрени про Вінницю 
 *  *  *
 Насичена живицею ущерть,
 крізь світло сонця ця лунка блакить.
 Любов і без рух – чуйна водоверть,
 блажені в унісон граки.
 
 
 *  *  *
 Блакитний храм, як згадка про красу.
 Гранітові заломи – наче рани.
 Люблю я Вінницю зігріту, чарівну
 в анабіозі пахощ  ікебани.
 
 *  *  *
 Сполучене короткими зупинками
 на всю добу, в якому вагота
 знекриленого бісеринками
 блакитного трамваю бистрота.
 
 *  *  *
 Малюк, прозрілий у політ життя.
 Освітлений у сяйві неповторнім
 літає на очах у почуттях
 одразу непоборних в ілюзорнім.
 
 *  *  *
 Шумітимуть дощі прозрілі пізно.
 Завузлене зустріну Благовіщеня.
 Я мушу жити ради тебе, мій ПАРИЖЕ!
 В молитві перебратись в боженя.
 
 *  *  *
 Безповоротний злет лаштунків.
 Чи «ви», чи «ти» - без сліз одно
 із сонцем вічних поцілунків
 крізь трунки – озеленене    вікно.
 
 *  *  *
 Гримиш у залізі блакитний везунчик.
 Володар шістки  любов не опише.
 Тікай від людей лімузинчик-чавунчик
 у невимовність, у вінницьку тишу.
 
 *  *  *
 Гіперболи вулиць виходять із міста
 на цитаделі заможних адрес.
 Сармата чи анта – дикість двоїста.
 Я йду із сердець, як первісний митець.
 
 *  *  *
 Обрізані дерева, підстрижена трава.
 По старій колії везуть мене у завтра.
 Чи від подагри колія іржава?
 А чи яскравих променів не варта?
 
 *  *  *
 Місто на пупі бубонами зв’язане.
 Щасливі у згадках хвалитися всі.
 Вінниця-Сіті  - авторизоване,
 тому злетіти в іпостасі посмів.
 
 *  *  *
 Я йду до Мурів  жмуритися.
 Чого стовбичити у храмі?
 Вели осміяти баритися
 очима в мудрій анаграмі.
 
 *  *  *
 Світилась Вінниця усупереч війні.
 На банях сонце усміхалось.
 Це  літо під  гарантії на мир,
 бо у Донбасі  власне Опухало!
 
 *  *  *
 Понад межею зрікся усіх слів.
 Всі почуття непевні мого слова.
 Кладу шедевр від вінницьких майстрів
 у щедру  досконалість   часослова.
 
 *  *  *
 Той, хто пізнав невичерпальність,
 як на азах, зрікається свого.
 Люблю Вітчизну я за витривалість,
 за досконалість подиху мого!
 
 *  *  *
 О, не тривожте моє божевілля.
 Скажений час нестерпної війни.
 Я на Масиві, мов Рембо з похмілля,
 скидаю всі бажання самоти.
 
 *  *  *
 Не доводьте дійсність до абсурду.
 Від чужинців всякий етикет.
 Почувайте гідність після бруду!
 За нестерпний ницості бюджет.
 
 *  *  *
 Чорно-білі ластівки Вінниці.
 Вулиці зачовгані, брудні.
 Від бетонниць до  Наддзвінниці,
 дні з роками, як ніщо, руді.
 
 *  *  *
 Білі крила неземної Вінниці.
 Вулиці, мов витязі, богемні.
 Від віконниць до  піддвісниці
 бачу види дивні позаземні.
 
 *  *  *
 Чорно-білі  перлини Вінниці.
 Майдан на долоні  з балкону.
 Від блискучих ліхтарів  все ж вищій
 імортель старого Аскону.
 
 Сергій Негода
 |