Допоки тягнеться гарба залізна
Часу, важкі лишаючи сліди,
Не чуючи піщане скавуління, -
Куди подітися, сховатися куди?

А Україна знову перед краєм,
Як перед святом, не тамує крок.
А ми вмирали за твої примари,
А ми вмирали за твоїх ляльок.

Вони бундючні та неоковирні,
Штовхаються, хитаються, ростуть,
І пахне черствим хлібом, нафталіном,
Ніхто не впізнає свій сум і лють.

І всім, що зберігаючи, втрачали,
Над урвищем спрямовується шлях:
На всіх обличчях – божевільна радість,
На всіх обличчях – божевільний жах.