| 
 ... Гірко риплять-скриплять двері старої мазанки .
 Стара мати,  скімлить мати.  Що ж ви накоїли мені?
 
 Вічна краса землі моїх дітей пішла із Божих рук!
 Мої сини пішли врукопаш на світанку.
 В них стріляли лайливі донбаси!
 Запалені сагою мої сини  схвилювали  все місто!
 Голоси приглушили слух -  у вирії на дорогах Донбасу!
 Веремія  густих левад   журавлями лелече!
 Вічна слава України! Вічним Героям Слава!
 
 ... Ніжно  риплять-скриплять двері старої мазанки.
 Стара мати,  скімлить мати.  Що ж ви накоїли мені?
 
 Жива-кривава сопілка плаче і болить  хвороба.
 Над моїми мертвими дітьми ледь животіє сонце!
 Стара плаче:  ваша земелька,  була ваша ця,  земелька,
 а скрушна   сволота убила вас,  хазяїв на землі.
 Я ж  випроводжала вас і бажала  вам дітоньки:
 здоров’я, мудрості,  багатства, а ви не слухали мене…
 Каламутний весь Донбас від лиха чужого!
 Проклинає і плаче: ці баламути на світлинах,
 а щоб вам паралізували руки і ноги! Дітей моїх, більше немає!
 
 От лихо зустрічати мертвих синів на порозі!
 А чого ви, діти, мої полягли у лугах жмикрутів?
 А чого скособочені діти пакують вас діти мої у труну.
 Рано-вранці вони ще  тихо жили собі,
 А тепер  плаче за вами по закутках скрута важка.
 
 Матінко, простіть, ваші діти вдосвіта врятували  людей.
 Ваші сини, це герої, вони   знешкодили усіх снайперів із Росії,
 Ми три дні  партизанили  у хащах і натрапили на ворожу засідку.
 Діти, для чого вам  ця війна, яка вам слава  від неї?
 Яка  моїм мертвим  дітям тепер воля?
 Хай  воля їх тепер петляє, як блискавка в хмарах!
 Хай розпалює  з неба усі світила моєї землі!
 Жаркі дощі  полили на   дітей, омили кров’ю  рідну землю.
 
 Я від грому цієї війни вже оглухла, щоб чути їх славу.
 Скільки можна вивертатиі хати  ворогам!
 Скільки можуть  кричати  матері  України!
 А чи жоден  з тих  гаспидів  ще не здригнеться!?
 Знаю: у одного сонця не порожні очі,
 якщо  бризкають кров’ю наших дітей!
 Знаю: пісні важких курганів відчинять  їм душі!
 Але мені від живих сліз –   дне кубло з Донбасу!
 У сльозах матерів Слава синів  живе вічно!
 Яка це любов, коли мати самотня!
 Вічна слава героям! Навіки слава!
 Скрушні гімни линуть за мертвими дітьми.
 Прощальні гімни слухають журавлі за гаєм-раєм.
 Пливуть  сльози  в очах  і слова  глитають за  подих...
 Живі тамують дух крізь силу.
 
 Герої  війни у себе самих  плачуть над Україною.
 Живі ще спраглі до звитяг, проте у ранах.
 Україно, вставай! Мати плаче за тих, хто загинув!
 Плекай, Україно,   виснажену силу народу!
 Вічна слава  полеглим бійцям! ...
 Згадаймо всіх поіменно!
 
 Згадаймо їхній  вогонь в очах ...
 Це потрібно – усім, що ще живі!
 Це треба – нам, і ще ненародженим тут!
 Згадаймо гордо  по честі загиблих  за рідну землю ...
 Є вічне право:  не забувати  Вітчизни!
 Є рідне право: сміти жити  отут!
 Без Вічної Слави настане смерть України!
 Жива земля не обіцяла нам однієї  любові.
 Живий Дніпро не обіцяв нам одного раю у Батьківщині.
 
 А хіба у смерті Україна не народжувала вас, дітоньки.
 Батьківщина навколо нас конає! Хіба хоче вона нашої смерті!?
 Вітчизна одна –   полум’я сонця одне і одне небо у неї.  -
 Прошу,  пам'ятайте синів Батьківщини. - Тихо сказала мати.
 
 Людоньки, вставайте на допомогу полеглим ... Піднімайтеся.
 Батьківщина живе тільки у Славі своїх героїв.
 Ніхто  не випрошує  славу у когось. Батьківщина в очах  отримує славу.
 Так,  вибір  дороги у кожного свій. Вибір зробили мої сини.
 Вони мене питали: Я - це що Батьківщина без мене?
 Найуразливіше  і найдорожче у них - Батьківщина зі мною.
 Горе  було б з дітьми моїми - як було горе їх Батьківщини.
 
 Правда синів моїх  - це наша правда , гордість і честь.
 Батьківщина з ними назавжди. Слава їхня - це ваша слава.
 Батьківщина, що має і Схід і Захід, - має свій центр.
 Батьківщина, що чує  повсюди на Півдні і  на Півночі журавлів.
 Іди назустріч розкатам ревучого грому загарбників!
 Я готова іти в бій за тебе. Я піднімаюся світло  над тобою.
 На моїх прапорах накреслено слово: Перемога! Перемога!
 В ім'я Вітчизни – перемога живих дітей!
 В іменах полеглих в боях живуть – перемоги !
 В ім'я прийдешніх дітей - перемоги  Вітчизни!
 І не було і не буде гордості вище за ці звитяги!
 І не було і не буде вище честі за доблесті  захисту її!
 У моїх синів було  бажання  жити –
 це була мужність  боротися за свою Вітчизну!
 Назустріч агресорам  вирушаймо на  бій за рідну землю!
 На своєму прапорі мої діти писали власноруч слово:
 Перемога! Перемога! Перемога!
 
 |