В епоху когнітивних дисонансів
Ми всі - лиш карти в димному пасьянсі.
І хай тебе хтось яром посилає,
Кричить мені друзяка:"Вийди, Майє...".
У вислідку лишається будяк.
Над нами - п"ястуки та кров подяк.

Зачистки аж до мантії, кори...
А ласі підступили до корит.

Синів лишати, йти на Лу і Ро...
Колись мій дід поліг. Мо", у Дніпро.
І трійко діток бачили калік,
Що полем шкандибали...
Довгий лік...
Я хочу зупинити - і не можу
Уговкати свою-чужу сторожу.

Чекатиму.
Ще знайдуться мудріші.
Вдихаю мирру...
Видихаю вірші.




18 травня 2014