Поінде так тече,
          на туричах -
          аж гай шумить!
поінде - плине,
            памороч лускоче;
в глибинах здвижує
                тіла рибин,
                       камінь:
                ані шошорх,
як плескає, отам,
    огрядинами, вдень,
    пісень чорночих…
Як ласка з небужні -
              поверхней виграє
              багатим сріблощем
                           лускачих небожів,
              мов, є - що є;
хто забагає спробу видивить -
                 хижуй досхочу!
бо - не самий, в несамовить:
      як скласти чечері тетері -
      се вкриють світло чаплиною, ген,
           та ще й брунатними;
на макогоні дрімлючих церков -
   корищить бусел насолоду:
                            несором:
                  гуляймо,
   взавидки нездібним поробить
                                прочаную
                 туди-собі охочу;
                               однаково,
                 хто є живе -
                 одеще, ошую,
чайдушно вигинає шию,
                          крижі,
                          гомільчу,
                          литки,
                          з оточі,
                 в повітрі,
                    омучі,
                    та по ярах:
                    на запобіг ярма
                    і життєвого спину,
                      тощо...
Підхмарками,
шулікою кружляє взвар
            вечірній вітер;
дарує павутиння на повіки,
        ще й - вир вбачень,
        коли надходить снити:
встає Макоша з моших волунів,
                   тож, нумо
       в незбагненої
          поліській відьмомові
                        вчитись...


.