Перечитую книжку твоєї пам’яті.

Слово за словом,
Абзац за абзацом
Ти розповідаєш мені про небо,
У якому живуть дивні створіння,
Відірвані від землі, позбавлені турбот,
Зачаровані красою польоту,
Збуджені присутністю своїх половинок,
Закохано-надихнені та схожі на янголів.

Потім
Ти описуєш планету пекла,
На якій розкидані острови райської насолоди,
А люди
Тільки те і роблять, що відшукують їх,
Упиваються гармонією щастя,
Оселяються там…
Але якась невідома сила каламутними хвилями
Знову і знову
Змиває їх у море.

На скількох островах були ми?
Скільки їх ще залишилося?

Перегортаємо сторінку разом…

Інколи тобі здається,
Що я тільки читач.
Що мені не потрібно від тебе нічого,
Тільки читати-читати-читати…
Що я живу у калейдоскопі твоїх утіх,
Пригод, перемог і проблем,
Які закінчуються тимчасовими поразками,
Падіннями, істериками, скандалами…
Тоді ти думаєш,
Що я мертвий, бо холодний.
Чи навпаки?

Але я – герой твого роману!
Невже ти хочеш вирвати саме сторінки зі мною
Із книги своєї пам’яті?

07.05.14