Розбурхана, роздягнена, побита...
Але все рівно на ногах стоїть!
І хоч в тривозі, але сіє жито,
Як це робила протягом століть.
Знов тягне плуга і пісень співає,
Хоч би, здавалось, їй не до пісень,
Коли ворожа зграя наступає
І ніч в очах, хоча надворі день.
Так, є такі, їм важко зрозуміти,
І ти, блаженний Боже, їх прости,
Що поки є, хто в землю сіє жито,
Іти ми будем твердо до мети!
Іх темний мозок просто не сприймає,
Що ми для них нездолані в борні,
Що наша сила день у день зростає!
Вона в землі і в житньому зерні...