Анхиза сын, отдав поклон богине,
Взглянул ей вслед –  и вдруг увидел он,
Как облачко, взойдя на небосклон,
Растаяло в его бескрайней  сини.

Ведь это ею мир был окрылен,
Ведь ею жил. К ней стаи лебединой
Неслась молитва. Совершенство линий,
Могущество рожденной в пене волн

Эней, казалось, чувствовал. Ладони
Бессмертное касанье на челе…
А в море волны гнались будто кони,

Качался строй троянских кораблей.
На них  взирали ласково и строго
Глаза из Олимпийского чертога.


Максим Рильський

Еней

Анхізів  син,  вклонившися  богині,  
Поглянув  їй,  окрилений,  услід:  
Рожева  хмарка  крізь  гірлянди  віт  
Пішла  від  нього  у  простори  сині.  

Це  ж  нею  дихав  і  сміявся  світ,  
Це  ж  їй  молились  зграї  лебедині.  
Їй,  що  вродилась  у  прибрежній  піні  
І  що  міцніша  за  міцний  граніт.  

Еней  ще  чув  гарячої  долоні  
Безсмертний  дотик  на  своїм  чолі,  
А  в  морі  хвилі  гналися,  мов  коні,  

Гойдалися  троянські  кораблі,  
І  ряд  очей,  прихильних  і  ворожих,  
На  них  дивився  із  чертогів  божих.