***
Над вогнищем хмарніє димно,
Немає іскри поміж вій.
У світі зимно, в серці зимно,
Хоч стій стовпом, хоч вовком вий.

Вже ліхтарі, асфальтні злаки,
Достигли – хоч снопи в’яжи.
Скрадаються, як вовкулаки,
Непротверезілі бомжі.

І відсахнувшись від трамваю, –
Як я не втрапила сама? –
Поволі думка визріває,
Облудна, наче ця зима.

То кволий мозок мій намарив,
Наздогад спожитому дню,
Андріївську на плинній хмарі,
З протуберанцями вогню.

Святого міста знак тотемний,
Найближча зірка потойбіч...
Та чи розвиднить колір темний
Цих заклопотаних облич?..