Сказать, як гарно, слів не вистачає...
Шукатиму тепер слова нові,
Щоб описать, як веселково грає
Під сонцем іній вранці на траві.
Як сипле іскри кольорові в очі
І сяйвом цим навкруг все обійма...
То, мабуть, вже прокралась серед ночі
В осінні шати злодійка-зима,
Щоб назбирати золота й багрянцю
Й в свою домівку скарб цей занести...
Але застала осінь зиму вранці,
І тій прийшлось тікати, а не йти.
Тож діаманти й власні погубила,
Втікаючи вона за небокрай.
Ох, як же вони сяють, Боже милий!
Хоч з поїзда виходь і їх збирай...